Виступ психолога на батьківських зборах.Тема : "Адаптація дитини ясельного віку"
27. вер. 2024,
Немає коментарів
Консультація для батьків: «Як подолати дитячу агресивність»
25. квіт. 2024,
Немає коментарів
Дуже часто пік агресивних проявів у дітей зустрічаються в кризові вікові періоди. Їх так і називають: вікові кризи. Це виникає абсолютно у всіх дітей, являється природним процесом, та означає якісний скачок у розвитку, при цьому у дітей виникають нові потреби, які вони не завжди можуть задовільнити, і як наслідок бувають агресивні прояви. Особливо часто агресивна поведінка проявляється в так званий кризис трьох років, кризис семи років.
Як стверджують фахівці, агресія є вродженим проявом інстинкту боротьби за виживання, і є абсолютно природним проявом. Але у кожного прояви та рівень агресії різний, з огляду на індивідуальні особливості і темперамент. Не рекомендується обмежувати агресивні ігри дитини, щоб вся негативна енергія не залишалася всередині, її потрібно вивільняти, перенаправити в позитивне русло - спорт, творчість, або активні ігри.
Форми агресії:
• Фізична – направлена на фізичні предмети, людей, себе, тварин.
• Вербальна –відмова від спілкування, обзивання, наклепу.
Причини та мотиви дитячої агресії:
Агресія як прояв захисної реакції психіки. Це виникає, коли дитину обзивають, насміхаються над ним, звинувачують, фізично б'ють та ін. Захисна реакція - це комплекс поведінкових реакцій, спрямованих на мінімізацію або усунення почуття тривоги, яке з'являється в процесі усвідомлення конфліктної ситуації. Основною метою психологічного захисту, є усунення відчуттів психологічного дискомфорту. Найчастіше агресивна поведінка носить несвідомий характер, і дитина не усвідомлює його мотивів.
Тривожність часто являється причиною виявлення агресивної поведінки.
Велику роль в закріпленні поведінкових реакцій, в тому числі агресивних, відіграє сім'я, стиль виховання, приклад дорослих в спілкуванні один з одним та з дитиною. Дослідження показали, діти, оточені любов'ю, увагою, з якими м'яко і багато спілкується мати, формується базова довіра до світу, такі діти менш схильні до прояву агресії. І навпаки, коли спілкування з матір'ю зводять до мінімуму, рано відлучають від грудей, діти стають тривожними, виникає базове недовіра до світу, проявляється жорстокість і егоїзм.
Байдужіcть батьків, також може спровокувати таку поведінку, в такому випадку агресивна поведінка відіграє як привертання уваги.
Розлучення батьків, як негативна сімейна ситуація, може спровокувати агресивну поведінку дитини.
Також причиною агресивної поведінки іноді являється соматичне захворювання та порушення роботи головного мозку.
Що не можна робити?
• Застосовувати фізичне покарання – при цьому виникає зворотня реакція, дитина може закріпити таку соціальну форму поведінки як норму та застосовувати її на інших об'єктах.
• Демонструвати агресивні моделі поведінки при дитині – діти сприймають це як норму та використовують, повторюючи за батьками.
• Показувати мультики в яких показують моделі агресивної поведінки (Том и Джеррі, ну, постривай та ін.) – діти закріплюють норми деструктивної поведінки замість правильної.
• Звинувачувати, стидити, лаяти саму дитину – засуджуйте його поведінку, а не його самого. Обговоріть з ним ситуацію.
• Створювати ситуації провокують психічне виснаження чи перенасищення. Не навантажуйте дітей великою кількістю навчального матеріалу, не записуйте малюка на всі секції та гуртки, перегляд телевізора або гра на планшеті не більше 20 хвилин в день, так як сильна візуальна стимуляція збуджує мозкові центри, тим самим перевантажуючи їх.
• Ставити завищені вимоги перед дитиною.
Рекомендації психолога
1. Демонструвати неагресивні моделі поведінки всім членам сім'ї, контролювати власні негативні емоційні реакції, тим самим показуючи приклад малюкові.
2. Повне прийняття дитини в сім'ї, турбота і любов у вихованні.
3. Спрогнозувати появи агресивної реакції і не допустити її початоку шляхом перемикання уваги або зміни виду діяльності.
4. Незначний прояв агресії - ігнорується.
5. Акцент на поведінці, а не на особистості дитини.
6. Періодично давати вихід накопиченої негативної психічної енергії - малювання настрою, вільне малювання, ліплення у вільній формі, застосування методик арт терапії, зняття стресу і психологічного напруження.
Любов, увага і ласка, особистий приклад дорослого, контроль особистих емоцій – все це допоможе подолати агресивні пряви та внесе гармонію у взаємовідношення дитини з світом.
Три сходинки до школи: поради для батьків майбутніх першокласників
22. квіт. 2024,
Немає коментарів
Що не слід робити
• Не змінюйте розпорядок дня дитини:![]()
відводьте час на денний сон, вільну гру, прогулянки на свіжому повітрі.
• Не оцінюйте все, що робить дитина, як діяльність першокласника.
• Не проходьте з дитиною програму першого класу.
• Не навішуйте ярлики: «У тебе погана пам’ять», «Ти неуважна», «Ти не вмієш охайно писати».
• Не замінюйте насильно гру навчанням.
Що треба робити
• Прищеплюйте дитині інтерес до пізнання, навчайте її спостерігати, осмислювати те, що вона побачила й почула.
• Навчайте дитину:
– долати труднощі, планувати свої дії, цінувати час;
– спілкуватися з однолітками, просити дорослих про допомогу, ставити запитання, сприймати, розуміти й запам’ятовувати інструкції, дотримуватися правил поведінки;
– самостійно оцінювати свої дії і досягнення.
+
Що можна робити
• Розповідайте про свій позитивний досвід навчання у школі, показуйте шкільні фотографії.
• Не бійтеся озвучувати й обговорювати емоції і переживання — свої і дитини.
• Розповідайте дитині про користь навчання. Приміром, «Інформація, яку ти почуєш на уроках географії, історії, іноземної мови доповнить враження під час туристичної подорожі. А матеріал, засвоєний на уроках математики, дасть змогу ефективно планувати й робити покупки, заощаджувати кошти».
• Створюйте вдома середовище, що розвиває.
15. квіт. 2024,
Немає коментарів
Розвиток пізнавальної активності дітей молодшого дошкільного віку
• Не обмежуйте пізнавальну активність трирічки.
• Заохочуйте дитину до дослідження предметів.
• Віддавайте в розпорядження дитині якнайбільше речей, матеріалів, з якими вона може робити все, що завгодно, — старі предмети домашнього вжитку, непотрібні речі, одяг, пластмасові пляшечки, обрізки паперу, тканини, природні матеріали тощо.
• Стежте за тим, щоб речі для вжитку, гри і дослідження були безпечні для дитини.
• Не залишайте без відповіді жодне запитання дитини.
• Відповідайте на запитання дитини не так докладно, як радісно, з ентузіазмом і задоволенням, щоб стимулювати прагнення дитини цікавитися й надалі.
• Пам’ятайте, що цікавість дитини не є проявом невихованості чи неслухняності.
• Підтримуйте бажання дитини пізнавати навколишню дійсність, заохочуйте її до цього.
• Використовуйте кожну нагоду, коли син чи донька виявляє своє здивування, пояснюйте невідому подію, де б ви не перебували, адже лише в такий спосіб пізнавальна потреба переросте в стійкий інтерес до довкілля.
• Стежте за тим, як дитина сприймає довкілля, нові предмети, чи відчуває позитивні емоції, радість від пізнання.
• Задовольняйте пізнавальні інтереси дитини: не обмежуйте її, а оберігайте і пояснюйте можливу небезпеку певних дій.
• Допоможіть дитині набути власний досвід під час взаємодії з дорослими, аби вона переконалася, що до ваших порад варто дослухатися.
Розвиток пізнавальної активності дітей старшого дошкільного віку
14. квіт. 2024,
Немає коментарів
• Не засмучуйтеся й не впадайте у відчай, якщо діяльність дитини в цей період життя схожа на бешкетування.
• Спробуйте визначити, про що нове дитина хоче дізнатися, у чому саме потрібна ваша допомога.
• Підтримуйте бажання дитини виділити істотні ознаки певного предмета.
• Схвалюйте намагання дитини віднести предмет до тієї чи іншої категорії.
• Допомагайте дитині узагальнювати й робити висновки.
• Заохочуйте дошкільника самостійно знаходити розв’язання пізнавальної проблеми.
• Запевняйте дитину, що вона здатна подолати труднощі, розвивайте її вольові можливості.
• За потреби використовуйте власний приклад: «Я хотів дізнатися, довго шукав відповіді й урешті-решт — зрозумів».
• Допоможіть дитині повірити у свої розумові і вольові можливості: «Лише наполегливі здобувають перемогу».
• З’ясовуйте, що вона сама думає про певну ситуацію.
• Давайте дитині можливість самостійно оцінити власну діяльність.
• За нагоди дозволяйте доньці чи синові поспостерігати, порівняти, виділити, узагальнити, дослідити предмети вдома.
• Ненав’язливо, у спокійній родинній атмосфері пропонуйте дитині спільно розв’язувати певні завдання.
• Пам’ятайте, що завдання, над якими працює дошкільник, не мають бути простими, але й не занадто складними, — тоді діяльність принесе їй задоволення, радість від пізнання.
• Запевніть дитину у вашій цілковитій підтримці — і вона почуватиметься впевнено.
14. квіт. 2024,
Немає коментарів
Розвиток пізнавальної активності дітей середнього дошкільного віку
• Будьте терплячими до непосидючості чотирирічки.
• Станьте партнером дитини, старшим товаришем, співрозмовником, провідним джерелом отримання інформації.
• Не зупиняйте прояви допитливості фразами на кшталт: «Не сунь усюди свого носа», «Не кажи дурниць», «Сиди тут, і щоб я тебе не чув і не бачив».
• Розвивайте пізнавальні інтереси дитини, запитуючи, чого вона хоче досягнути, й допомагаючи їй у цьому.
• Розповідайте про предмет, явище, подію, які зацікавили її.
• Зауважте, що дошкільник запам’ятовує те, що його цікавить: слова, образи предметів. Це є основою в здобуванні знань.
• Перевіряйте, чи формуються пізнавальні інтереси дитини, як це відбувається, коли ви заохочуєте дитину поговорити, розв’язати завдання, пограти, полагодити чи виготовити річ разом з вами.
• Експериментуйте вдома із сином чи донькою, дитина цього віку вже може встановлювати зв’язки між зовнішніми й внутрішніми особливостями предметів.
• Створіть середовище для розвитку пізнавальних інтересів.
• Не будьте байдужими до інтересів дошкільника, а намагайтеся всіляко підтримати, поглибити і розширити їх.
• Запитуйте: «Чому ти так думаєш?», «Як ти про це дізнався?», «Чи потрібна тобі допомога?».
ІГРИ ТА ВПРАВИ ДЛЯ ЗНИЖЕННЯ АГРЕСИВНОЇ ПОВЕДІНКИ ДІТЕЙ
25. бер. 2024,
Немає коментарів
«Горобині бої»
Гра на зняття фізичної агресії.
Діти обирають собі пару і на деякий час перетворюються на «войовничих горобців». Вони присідають, обхопивши руками коліна, боком стрибають один до одного і легенько штовхаються. Якщо хтось із дітей прибере руки з колін, він вибуває з гри. «Бої» починаються і закінчуються по сигналу дорослого.
«Злі-добрі коти»
Гра на зняття загальної агресії.
Дітям пропонується утворити велике коло, в центрі якого лежить великий гімнастичний обруч. Це «чарівне коло», у якому будуть відбуватися чарівні перетворення. Дитина заходить до чарівного кола і за сигналом ведучого перетворюється в злого кота, який шипить і дряпається(при цьому із «чарівного кола» виходити не можна). Потім за сигналом діти перетворюються в добрих котів, які демонструють гарне ставлення до оточуючих і муркочуть.
«Капризна подушка»
Гра на зняття негативізму, дитячих капризів, загальної агресії.
Дорослий готує «чарівну капризну подушку» і вводить дитину в роль казки: «Чарівна фея подарувала нам подушку. Вона не проста, а чарівна. В ній живуть дитячі «капризики». Це вони заставляють вас балуватися. Давайте проженемо їх».Дитина б’є подушку з усіх сил. Після цього дітям пропонують послухати «капризики» в подушці. Чи усі втекли? Дитина слухає, говорить свою думку. «Їх тут більше не має» (цей прийом заспокоює дітей після вправи).
«Клоуни лаються»
Гра на зняття вербальної агресії.
Клоуни демонструють дітям виставу, веселять їх, а потім починають лаятися, використовуючи назви овочів та фруктів. Продовжуючи гру, клоуни вчать ласкаво називати один одного квітами.
«Ні-Так!»
Гра на зняття опосередкованої агресії.
Діти вільно бігають по приміщенню. Зустрічаючись, вони заглядають в очі один до одного та голосно кричать: «Ні! Ні! Потім за сигналом ведучого зупиняються і знову починають бігати, але кричать вже «Так! Так!», заглядаючи один одному в очі.
Вправи на зняття агресії.
«Лимон» Ведучий говорить дітям: «Уявіть, що у вас в руках лимон. Видавіть з нього сік».
«Візьміть себе в руки»
Дитині кажуть: «Як тільки ти відчуєш, що хвилюєшся, що тобі хочеться когось ударити, щось кинути на підлогу, доведи свою силу: обхопи свої лікті та сильно притисни до грудей». (це поза витриманої людини).
«Ти-Лев!»
Дитині кажуть: «Заплющ очі, уяви лева – сильного, впевненого царя звірів, спокійного і мудрого. Він красивий, сильний і мудрий. Цього лева звуть так само як і тебе – у нього твоє ім’я, твої очі, твої руки, ноги, тіло. Лев – це ти!»
ЯК ДОПОМОГТИ ДИТИНІ ПЕРЕЖИТИ СТРЕС: ПОРАДИ ДЛЯ БАТЬКІВ
25. бер. 2024,
Немає коментарів
Що батькам варто робити, якщо дитина переживає стрес. Як допомогти дошкільнику впоратися зі стресом. Поради, як батькам поводитися у стресогенній для дитини ситуації, здебільшого залежать від самої ситуації. Однак можна виокремити рекомендації, які будуть доречними у будь-якому разі.
• Створіть вдома спокійну й затишну атмосферу, щоб відновити ресурси дитини. Жодних сварок, криків чи істерик. Більше проявів любові та турботи, обіймів та поцілунків, жартів та усмішок.
• Намагайтеся проводити з дитиною якомога більше часу. Мета батьків — запевнити дитину, що вона не одна, і, щоб не сталося, мама й тато завжди будуть поруч. Для цього:
o гуляйте на вулиці — ліпше на природі
o виконуйте домашні обов’язки разом — готуйте, прибирайте, поливайте квіти тощо
o розповідайте казки, читайте книжки.
• «Сповільніть» життя дитини. На якийсь час відмовтеся від розвивальних занять, походів у цирк чи на атракціони, активних ігор та нових вражень. Найліпше для дитини в цей час — спокійне, стале та прогнозоване життя, із чітким розпорядком дня, який щоденно повторюватиметься.
• Будьте напоготові, щоб вислухати й підтримати дитину. Однак, не примушуйте говорити про те, що її турбує. Дошкільник не завжди може вербально висловити власні переживання. Якщо дитина наважилася поговорити, не варто її квапити, перебивати, ігнорувати чи відволікатися на щось інше. Іншої слушної нагоди для відвертої розмови може не бути.
• Дайте змогу дитині займатися вдома тим, чим вона хоче. Гратися, малювати, ліпити — що завгодно на вибір дитини. Навіть якщо вона хоче у цей складний час просто сидіти під столом — дозвольте. Дитині піде на користь, якщо мама чи тато зможуть приєднатися до неї та залишатимуться поруч якомога довше. Та це не означає сидіти поруч і при цьому займатися власними справами. Найліпше, що можуть зробити батьки, — бути поруч душевно, розділити переживання дитини. Тож навіть спільне перебування під столом може стати цілющим: варто лише міцно обійнятися, поспівати разом пісеньку чи розказати казку.
• Складіть казку про стресогенну ситуацію, в якій герой долає труднощі на своєму шляху. Головним героєм казки може бути улюблений казковий чи мультиплікаційний персонаж дитини, з яким вона легше ідентифікуватиме себе. Труднощі можна зобразити у ролі дракона чи злого чарівника або природних стихій — шторму, зливи тощо. Важливо, щоб у головного героя з’явилися ресурси для подолання труднощів. Ними можуть бути чарівні предмети або добрі, мудрі люди. Казка неодмінно має закінчуватися «хепі-ендом»: герой долає труднощі й не лише розв’язує проблему, а й набуває нових якостей — розум, сила, щастя тощо. Утім, зауважимо, що скористатися цією рекомендацією можливо, якщо вам відома ситуація, що викликала стресові переживання у дитини.
ОСОБЛИВА ДИТИНА - ОСОБЛИВИЙ ПІДХІД!»
16. бер. 2024,
Немає коментарів
Ваша дитина росте, але Ви почали помічати, що вона в своєму розвитку відрізняється від дітей Ваших знайомих чи сусідів. Дитина почала пізніше тримати голівку, тягнутися до іграшок, хапати їх, захлинається при смоктанні, із запізненням навчилася сидіти, повзати і ходити. До трьох років у дитини не з’явилося мовлення, вона спілкується за допомогою жестів та окремих складів. З іграшками і до цього часу гратися не може, лише на короткий термін дитину може привабити чужа або нова іграшка. Дитина неуважна, казки не слухає, не розуміє їхнього змісту, погано заучує вірші. В поведінці дитини є моменти, які вас хвилюють: малюк дуже рухливий, неслухняний або, навпаки, млявий, повільний, у нього повсякчас міняється настрій.
У нас особлива дитина, яка потребує особливої уваги!
Шановні батьки!
— Усвідомте, що виховання та навчання дитини – це довгий, складний процес, що потребує Вашого уміння, терпіння, знання.
— Дотримуйтеся режиму.
— Старанно, своєчасно виконуйте побажання і завдання педагогів.
— Допомагайте дитині, але не виконуйте завдання за неї.
— Намагайтеся щоденно закріплювати завдання, по можливості, в ігровій формі.
— Заохочуйте навіть незначні досягнення вашої дитини.
— Не нехтуйте порадами педагогів щодо необхідності консультування та лікування у лікарів–фахівців.
— Ніколи не висловлюйте свої думки щодо педагогів в присутності своєї дитини.
Прийміть до уваги такі поради:
— Любіть та оберігайте свою дитину.
— Не чекайте, що вона буде такою, як Ви, або такою, як Ви хочете.
— Допоможіть їй стати самою собою.
— Будьте добрим прикладом для своєї дитини.
— Не мовчіть зі своєю дитиною; грайтеся з нею, працюйте з нею, розмовляйте з нею.
— Не принижуйте гідності своєї дитини.
— Привчайте дитину до порядку, навчайте бути слухняною, не відкладайте зауваження «на потім».
— Чекайте від дитини тільки таких умінь та оцінок, на які вона здатна.
— Пам’ятайте про велику силу похвали, не чіпляйте на дитину «ярликів».
— Піклуйтеся про створення комфортних умов для розвитку вашої дитини.
Я – особлива дитина! Любіть мене!
Мені необхідний особливий підхід:
— Своєчасні та систематичні спостереження і лікування у лікарів-фахівців.
— Мені найкраще відвідувати спеціальний заклад, де зі мною будуть займатися вчителі-дефектологи.
— У мене повинні бути гарні, розвиваючі іграшки.
— До мене потрібний індивідуальний підхід.
— Розвивати і навчати мене необхідно повільно на короткотривалих заняттях, часто повторювати і повільно ускладнювати навчальний матеріал.
— Якщо я втомився – дайте мені невеликий відпочинок, або займіть мене чимось іншим.
— Не вимагайте від мене більше, ніж я можу.
Виникнення тривожності у дітей та профілактика страхів»
25. січ. 2024,
Немає коментарів
Раніше батьки і педагоги сприймали заклад дошкільної освіти як установу, яка несе відповідальність лише за здоров’я проте нині поряд з цими аспектами діяльності набувають актуальності й інші функції дитячого садочка, зокрема соціалізація дитини. Соціалізація у широкому сенсі – розвиток людини як соціальної істоти, становлення її як особистості. Суть соціалізації полягає в тому, щоб дитина засвоїла правила, за якими живе суспільство, і не порушувала їх, адже за порушеннями слідкує покарання. Отже, соціалізація в певному сенсі зумовлює тривогу, формує страхи. Тривожній дитині важче соціалізуватись, працювати в колективі.
Що таке дитяча тривожність
Дитяча тривожність – широке поняття, що охоплює різні аспекти сталого емоційного неблагополуччя. Тривожній дитині властиві хвилювання, підвищене занепокоєння, очікування поганого ставлення до себе чи негативної оцінки з боку значущих дорослих та однолітків. Тривожна дитина постійно відчуває власну неадекватність і неповноцінність, вона невпевнена у правильності своєї поведінки та рішень.
Критерії тривожної дитини:
1. Не може довго працювати, не стомлюючись.
2. Їй важко зосередитись на чомусь.
3. Будь-яке завдання викликає надмірне занепокоєння.
4. Під час виконання завдань дуже напружена, скута.
5. Бентежиться частіше за інших.
6. Часто говорить про напружені ситуації.
7. Скаржиться, що їй сняться страшні сни.
8. Руки в неї завжди холодні, вологі.
9. У неї поганий апетит.
10. Полохлива, багато що викликає в неї страх.
11. Зазвичай неспокійна, легко засмучується.
12. Часто не може стримати сліз.
13. Погано переносить чекання.
14. Не любить братися за нову справу.
15. Боїться труднощів.
Стан тривоги, на думку американського дослідника Керола Ізарда, охоплює цілий комплекс емоцій, з-поміж яких і страх. Наявність вікових страхів у дитини – норма. Утім, якщо у дитини надто багато страхів, це свідчить про появу тривожності у її характері.
Вирішальну роль у формуванні тривожності відіграє оточення, в якому підростає дитина, характер стосунків із близькими та рідними. Більше страхів – у дітей, які не мають братиків та сестричок, які живуть у квартирах, а не в приватних будинках. Щоправда, не завжди спілкування з однолітками зменшує страхи. Щоб домогтися бажаного ефекту, варто залучати дитину до колективних ігор. Такі ігри дають змогу обіграти деякі страхи, скористатися нагодою природно їх усунути. Для профілактики тривожності необхідно забезпечити дитині максимум інформації, що розширюють її розуміння світу. Батьки, які не шкодують для цього часу, не мають особливих проблем із дитячими страхами.
Природно, що підростаючи, дитина звільняється від якихось тривог. На місце конкретних дитячих жахів приходять страхи соціально обумовлені: бути не таким, як усі; страх невизнання, нерозуміння, невпевненості у своїх силах. Тривожність – це результат звужених можливостей дитини або її невисокої самооцінки.
Тому профілактика полягає в тому, щоб сформувати необхідні знання, які б спонукали до підвищення ефективності дитячої діяльності, повернути б віру в успіх. Формування впевненості у собі – дуже кропітка справа, результат спільних зусиль усіх дорослих, які спілкуються з дитиною. На формування стійкої тривожності впливає хронічна травматизація, коли випадково або через недогляд дитина переживає психічне потрясіння, що перевершує межу її сил.
Чому виникає?
Одна з причин дитячої тривожності – порушення дитячо -батьківських взаємин. Якщо батьки впевнено і гнучко поводяться під час взаємодії з дитиною, то у неї майже не виникає страхів. І навпаки, рівень тривожності підвищується, якщо батьки свідомо чи несвідомо провокують появу страхів, наприклад, залякують дитину. Авторитарний стиль батьківського виховання в родині, перевантаження організму дитини навчанням, завищені вимоги до дитини, постійне порівняння її з іншими дітьми, розлучення батьків, висока тривожність педагога чи батьків, невроз чи інші психічні розлади. Характер взаємодії між вихователем і дітьми в групі також може зумовити у дитини страхи, згодом і тривожність. Наприклад, якщо вихователь не враховує індивідуальні особливості дитини, надмірно суворий або недостатньо уважний до неї, у дитини може виникнути страх дитячого садка.
Як допомогти малюкові побороти страх? Перш за все потрібно безпосередньо дізнатися, що в дитини сталося. Дитина має відкрито поділитися своїми побоюваннями і тривогами. У жодному разі не можна карати за страх чи тривогу, змушувати перебороти себе відповідно до вашого бажання. Спробуйте зрозуміти її переживання, і ви вміло допоможете їй позбутися небажаного. Гірше з тими дітьми, яким страхи ввижаються систематично. Вони пригнічують настрій, поведінку.
Щоб людина менше потрапляла у вирій тривоги, треба розповісти їй про природу емоцій і переконати в тому, що більшість реакцій мобілізують. Справжнім ворогом страхів є сміх – дзвінкий, тривалий. Зменшити тривогу можна також навіюванням приємних згадок або настрою, але для всіх дітей буде корисним попереднє програвання ситуацій, що містять загрозу, подумки. У ситуаціях, де дитина відчуває напруження, можна запропонувати їй виконувати потрібну дію так, як це зробив би улюблений герой, наприклад, Буратіно, Кіт Леопольд та інші.
Роботу треба проводити в трьох напрямках:
1. Підвищити самооцінку дитини.
Щоб досягти успіху в цьому напрямі, варто бачити позитивні якості дитини, ставитися до неї з повагою та любов’ю, уміти помічати навіть найменші її успіхи, звертатися до дитини на ім’я, хвалити її навіть за незначні досягнення, відзначати їх в присутності інших дітей.
2. Навчити дитину керувати її поведінкою.
Не слід порівнювати дитину з іншими дітьми. Ліпше порівнювати досягнення дитини з її власними результатами. Під час роботи з тривожною дитиною доцільно застосовувати рольові ігри. Можна відтворювати як знайомі дитині ситуації, так і ті, що спричиняють у неї сильну тривогу. Тривожна дитина боїться рухатися, адже саме під час активної емоційної рухливої гри вона може пережити і сильний страх, і хвилювання, проте це дасть змогу їй зняти напруження у реальному житті.
3. Навчити дитину розслаблятися.
Вміти розслаблятися важливо всім дітям. Утім, для тривожної дитини це вміння просто необхідне, оскільки стан тривоги супроводжують затиски різних м’язів. Тож під час роботи з тривожною дитиною бажано використовувати ігри на тілесний контакт. Також доцільно застосовувати вправи на релаксацію, техніку глибокого дихання, заняття йогою, масаж і розтирання тіла.
Як плекати у собі резильєнтність та чому це важливо?
15. груд. 2023,
Немає коментарів
Резильєнтність (а ще: резилієнс, психологічна пружність, стресостійкість тощо) – це здатність людини впоратися зі складними життєвими подіями та відновлюватися після труднощів чи стресу. Це те, що дає психологічну силу втриматися проти викликів, які неминуче трапляються з нами. Резильєнтність наче парасолька, яка тримає нас більш-менш сухими від дощу, у той час як ми продовжуємо йти вулицею.
Завдяки дослідженням ми знаємо, що деякі люди народжуються із природною системою «навігації» негараздами, – вони здатні довше зберігати спокій та ясність у міркуванні при зіткненні зі стресом. Проте її також можна розвинути, адже, на думку експертів, люди можуть засвоїти та виробити навички, які допоможуть краще справлятися із труднощами. Оскільки резилієнс – це процес ефективного подолання негараздів, то найцікавіше і найцінніше у ньому те, що він не визначається тільки рисами особистості, а включає нашу увагу, мислення і поведінку, тому бути більш стійким до труднощів може навчитися кожен.
Ось декілька факторів, які впливають на резильєнтність:
– доброзичливе ставлення до себе та своїх здібностей;
– здатність робити реалістичні плани та втілювати їх;
– розвиток комунікативних навичок, зокрема асертивності (це вміння у ввічливий та доброзичливий спосіб відстояти себе, виразити свої почуття та думки, не ображаючи і не порушуючи гідності інших людей);
– плекання цінностей і планування життя згідно з ними;
– розвиток власної «системи підтримки»: змістовних та глибоких стосунків із близькими людьми, з природою, з Богом, а також зі собою;
– плекання надії;
– розвиток здатності вирішувати проблеми.
Також є декілька ключових аспектів розвитку резильєнтності: плекання добрих і змістовних стосунків, можливість складати плани на майбутнє (коротко чи довгострокові) та вирішувати проблеми (нехай крок за кроком, у своєму темпі, проте не уникати і не накопичувати їх), можливість справлятися зі складними емоціями (зокрема, завдяки практиці майндфулнес) та ефективні навички спілкування (за потреби, вирішення конфліктів, відновлення стосунків).
Незалежно від того, чи ви переживаєте складний період у житті, чи хочете бути більш готовими до нових викликів, ось декілька способів, які можуть допомогти «наростити» резильєнтність та посприяти вашій стійкості.
Погляньте на виклики під іншим кутом зору
Замість того, щоби дивитися на негаразди, як на щось потворне і непереборне, спробуйте пошукати невеличкі способи здорового вирішення ситуації або привнести зміни, які можуть допомогти впоратися чи принаймні підтримати вас.
У цьому вам можуть стати у нагоді такі питання: що би моя близька людина сказала про цю ситуацію? що би я порадив/ порадила своєму другу чи подрузі? чи мої думки про цю ситуації допомагають її вирішити? у моменти, коли я би не переживав/не переживала цих емоцій, як тоді я дивився/дивилась на цю ситуацію? яких навичок, знань або умінь мені ще не вистачає, щоби краще зрозуміти цю ситуацію? які є сильні або позитивні сторони в мене або в ситуації, на які я ще не звернув/не звернула увагу?
Зосередьтеся на тому, що ви можете контролювати, змінити або що від вас залежить
Звісно, іноді здається, що труднощі просто збивають нас з ніг, як потужний струмінь води. Іноді здається, що нам складно або нема за що вхопитися, щоб втриматися «на плаву». Повернення відчуття контролю може бути помічним, тому знайдіть і зосередьтеся на тих елементах ситуації, на які ви можете вплинути, якими ви здатні керувати. Це може повернути відчуття безпеки або кращої стійкості.
Спробуйте знайти сенс у труднощах
Це нормально, що це може бути непросто і, можливо, потребуватиме часу та простору. Для початку значення, які ми зможемо знайти у труднощах, можуть бути зовсім маленькі, але вони також можуть слугувати нам підтримкою.
Згодом ми зможемо переглянути і розширити те, що дали чи чого навчили нас ці труднощі. Інколи замість питань «чому я? чому зі мною?» чи вигуків «о, знову!», які зазвичай призводять до самокритики, осуду і знецінення, корисними можуть бути: чого я можу навчитися з цієї ситуації?, що цей досвід хоче мені показати?, що справді мені потрібно?, як я можу подати про себе?, як ця ситуація узгоджується чи не узгоджується з моїми цінностями, з тим, що справді важливо для мене?, чи є щось, чого я можу навчитися?. Або інші питання, які радше налаштовуватимуть на процес і розширюватимуть сприйняття.
Інколи побачити зміст у труднощах нам можуть допомогти автобіографічні чи художні книжки, мемуари або спогади людей, які пережили складні обставини, досвід наших близьких, а також фільми. Можна почати з цього. Часто після подолання негараздів, люди переоцінюють свої погляди, створюють міцніші стосунки, наважуються на позитивні зміни та починають цінувати прості, радісні моменти і життя в цілому.
Спробуйте наповнити виклики надією і помічати інший досвід, який існує поруч з труднощами. Так, ми не можемо змінити факту, що у нашому житті трапляються стресові події чи ситуації, але можемо навчитися змінювати свою відповідь на них. Ці навіть найменші змінити є дуже цінними і важливими.
Почніть з маленьких кроків. Приймайте рішення та вживайте заходів, які допоможуть впоратися з труднощами або покращити якість вашого життя. Кожна людина має свої сильні сторони або здатність розвивати їх. Вони є кращим інструментом для нас, аніж сподівання або очікування, що одного разу все само собою покращиться або складеться. Якщо вам потрібно навчитися чогось, попросіть по допомогу друзів, колег чи фахівців. Як казав капітан Джеймс Кірк: «Я не вірю у безвихідні сценарії». Інколи викликом для нас є не стільки трудність сама по собі, скільки наше оцінювання ситуації. Можливо, ця стресова подія не є загрозою для вас, а скоріше кидає виклик вашому типовому мисленню чи поведінці у таких обставинах? Або історіям, які ви розповідаєте собі про своє життя, можливості чи на свої вміння. Які ваші небезвихідні сценарії?
Розвивайте стосунки та шукайте підтримки
Підтримуйте добрі і близькі взаємини у своїй родині чи поза нею. Дбайте про те, щоб укріплювати свою «систему підтримки». Якщо потрібно, шукайте своє плем’я, – людей, з якими ви можете плекати у стосунках довіру, взаєморозуміння, повагу і підтримку, поділяти цінності чи захоплення.
Якщо у вас є друзі чи рідні, з якими ви маєте добрі і довірливі стосунки, поділіться з ними своїми переживаннями. Поцікавтеся, що допомогло їм впоратися. Обговорення з іншими людьми також може допомогти.
"Виховання без покарань"
4. лист. 2023,
Немає коментарів
Як правило, з приводу фізичних покарань виникають бурхливі суперечки. Однак якщо навіть малюк у стані гніву вирізає з штор квіточки, то ці дії спровоковані батьками. Іншими словами, мама і тато його доводять до того, що він починає здійснювати неадекватні дії. Деяким батькам простіше кулаками діяти, ніж словами.
Фізичні покарання озлоблюють, ображають, принижують і залякують дітей. Від цього результат може бути тільки негативним. Більш того, зазвичай малюк і сам наляканий тим, що зробив. В даному випадку він покараний самою ситуацією. Тому замість того щоб його бити, треба заспокоїти, а потім обговорити те, що сталося. Ваш обов'язок – зрозуміти, що могло дитини до такої ситуації довести.
При дотриманні цих правил кількість неслухняних маленьких хуліганів знизиться у багато разів.
Природно, без покарань у процесі виховання обійтися важко. Однак яким повинно бути воно? Як знайти шлях до дисципліни малюка? Про такий шлях до дисципліни мріють всі мами і тата.
Нижче наводяться кілька правил, які вам допоможуть у родині підтримати дисципліну.
1. В житті кожного малюка обов'язково повинні бути заборони, вимоги та обмеження. Якщо батьки прагнуть засмучувати своїх дітей як можна рідше, то ці правила треба впровадити в репертуар спілкування.
Дуже часто від молодих батьків можна чути фразу: «Ми дитину по японській системі виховуємо, а вона велить не обмежувати його до трьох років. Коли три роки виповниться, тоді і почнемо вимагати». Хотілося б бачити такого малюка, якому до трьох років можна було робити все, що хоче, але з моменту досягнення цього віку він повинен буде «на повну котушку» виконувати всі вимоги, що пред'являються.
Головне, це лише на тій підставі, що він вчора став великим. Якщо ми зачепили це виховання, то треба відзначити, що воно спрямоване на те, щоб до трьох років малюк від прикростей не плакав, а не на те, щоб він не знав обмежень у чому-небудь.
2. Заборон і обмежень занадто багато бути не повинно, і вони обов'язково повинні бути гнучкими. Дане правило оберігає від авторитарного стилю спілкування.
Адже якщо ви будете малюка весь час смикати, то він дуже скоро стане заляканим. Поки дитина маленька, треба для нього визначити основні «не можна». Наприклад, не можна кусати, бити, щипати людей, вириватися на вулиці, ламати речі, бавитися зі сірниками і так далі. Ви, в свою чергу не повинні порушувати ці вимоги.
3. Вимоги батьків не повинні суперечити основним потребам дитини. Дуже часто мамам і татам докучає активність малят. Адже часом хочеться малювати на стінах, кидати каміння, влазити в бруд, ходити по калюжах, лазити по деревах, шуміти, стрибати.
Однак це є виявом важливої потреби в пізнанні, русі і вправі. Заборона таких дій рівносильний тому, щоб перегородити річку. Не поспішайте сказати дитині: «не Можна!» Організуйте для нього сприятливу обстановку і дозвольте вільно діяти.
4.Дорослі повинні між собою узгоджувати заборони та обмеження. Адже нерідко буває так, що мама говорить одне, тато – інше, тітка – третє. У подібній ситуації малюк не зможе звикнути до дисципліни і засвоїти правила. Він тільки розколює ряди дорослих, домагаючись свого. Між іншим, між дорослими стосунки від цього не стають краще.
5.Коли ви щось забороняєте або вимагаєте, тон повинен бути дружньо роз'яснювальним, а не наказовим.
ПОРАДИ ПСИХОЛОГА БАТЬКАМ «ЯК РОЗВИНУТИ МОВЛЕННЯ ДИТИНИ?»
20. жовт. 2023,
Немає коментарів
В світі, де гаджети займають провідну роль в житті людей, у дітей все частіше почали проявлятися різноманітні вади мовлення, пропоную вам ряд занять, які легко провести вдома. Дані поради, при регулярному і постійному повторенні, допоможуть вам розвинути мову у ваших малюків.
1. Розмови з дитиною, коментуємо свої дії, задаємо питання, спонукаємо до розмови.
2. Читання книг, казок та віршів.
3. Співаємо разом пісні.
4. Розвиваємо дрібну моторику рук. Ліплення з глини, тіста, піску, сортуємо ґудзики, нанизуємо намистинки і т.д.
5. Масаж пальчиків, долонь, пальчикова гімнастика («Сорока – ворона», «Оцей пальчик наш дідусь» і т.д.)
6. Розвивайте розуміння мови, даючи дитині прості інструкції по типу: «дай ручку», «де пальчики» і т.д.
7. Частіше вимикайте телевізор, комп’ютер, телефон.
8. Вчіть дитину розрізняти предмети за розміром, формою, кількістю, кольором.
9. Ніколи не розповідайте іншим людям в присутності дитини про її вади.
10. Розвиток міжпівкульної взаємодії. Вправа «Ліхтарики» (Покласти кисті на стіл. Одна – стиснута в кулак, інша лежить на столі долонею. Одночасно змінювати положення рук (якщо права в кулаці, а ліва – долоня, то змінити на: права – долоня, ліва – кулак і так далі). Вправа “Кільце” (Піднімаємо вгору обидві долоні і починаємо перебирати пальці на обох руках, поєднуючи в кільце з великим пальцем по черзі вказівний, середній, безіменний та ін. Виконується спочатку правою рукою, потім лівою, потім обома. Ведучий змінює темп виконання, то прискорюючи, то сповільнюючи його).Вправа “Кулак – ребро – долоня” (Ведучий показує дитині три положення долоні на столі, які послідовно змінюють один одного: розкрита долоня на столі, долоня, стиснута в кулак, долоня ребром на столі. Спочатку вправа виконується разом з ведучим:
а) долонею правої руки;
б) долонею лівої руки;
в) обома долонями одночасно.
При цьому міняємо темп виконання, то, прискорюючи, то, сповільнюючи його. Потім дитина виконує вправу самостійно).
Вправа “Вухо – ніс” (Лівою рукою візьміться за кінчик носа, а правою рукою – за протилежне вухо. Одночасно відпустіть вухо і ніс, хлопніть в долоні, змініть положення рук «з точністю до навпаки).
11. Вправи на мовне дихання. Дихальна гімнастика проводиться до прийняття їжі, в добре провітреному приміщенні, щоденно по 5-10 хв. Дуйте через трубочки різних діаметрів, надувайте мильні бульбашки, повітряні кульки, здувайте зі стола шматочки паперу або вати, гасіння свічки, дмухання на паперові човники, що плавають на воді. Вправа "Метелики" (Метелик красивий на квітці сидів. Ми подули, він полетів.(Паперові метелики прив'язані на ниточці. Дитина тримаює метелика й дмухає на нього)). Вправа "Прокололась шина"(Повітря легко ми вдихаєм, Потім повільно видихаєм. Так прокололася шина У нашої машини.(Зробити легкий вдих (накачати шину повітрям), видихнути (показати, як повітря повільно виходить через прокол у шині (зі звуком [ш])).
12. Артикуляційні вправи. Заняття має проводитися щоденно протягом 10хвилин. Кожну вправу дитина має повторити 5 – 10 разів. Шия і плечі мають бути не напружені. Вправа «Вовк», попросити малюка показати, як виє вовк (витягнути губи вперед і вимовити звук у –у – у). Вправа «Кошеня». Попросіть дитину похлебтати, як кошеня, швидко висовуючи і втягуючи губи. Вправа «Бульбашка». Навчіть дитину надувати щоки і різко розривати змичку губ. Вправа «Жабка».
Рот трохи відкрити. Посміхнутись, губи розтягнути так, щоб було видно верхні зуби. Утримувати таке поло¬ження під лічбу 10-15 секунд (Жабка їсти захотіла,враз взялась вона за діло — наловила аж сім мух тому й рада: рот — до вух!). Вправа «Щіточка». Посміхнутись. Закусити спочатку верхню, а потім нижню губу зубами (Дуже працьовита тітка. Чистить біло зуби щітка). Вправа «Лопаточка». Широкий язик висунути, розслабити, покласти на нижню губу. Слідкувати, щоб язик не дрижав. Утримувати у такому положенні 10-15 секунд (Широким я язик зроблю, на нижню губку покладу. Гарна вийшла і пласка моя лопатка з язика. Жаль, така лопатка не скопає грядки).
13. Вправи на рівновагу. Катання на самокаті, роликових та простих ковзанах, скейтборді, на велосипеді без допоміжних колес. Нестійкі поверхні – ходіння по нестійких поверхнях (наприклад, по подушках, кріслах-мішках чи ковдрах на підлозі) змушує тулуб працювати над тим, щоби зберігати вертикальне положення. Нестійкі гойдалки й рухливі ігри, підвішені сходи й канати. Коли гойдалки рухаються несподіваним чином, це змушує м'язи тіла інтенсивніше працювати. Ходьба типу «тачки» (дитина ходить на руках, а дорослий підтримує її ноги). Плавання – змушує тулуб боротися з опором води, забезпечуючи тим самим більш глибоке відчуття себе у просторі. Присідання на коліна, не торкаючись рукою підлоги, підйом і передача повітряної кульки рукою іншому гравцю. Гра у класики – вимагає від дитини зміни напрямку руху та стрибків швидко й часто.